Ми знайшли для вас лекцію, яку провів Michael Parsons, Ph.D., клінічний нейропсихолог Массачусетської лікарні загального профілю на тему: «Нейропсихологія в нейроонкології: принципи та практичні моделі». Ми хочемо поділитися з вами дослідженнями про які говорить Michael Parsons. Більшою мірою тим, що стосуються такого явища як «хіміомозок», а саме, когнітивних труднощів, пов’язаних із лікуванням раку. Незважаючи на те, що хіміомозок є одним з найбільш неприємних побічних ефектів хіміотерапії, не так давно медичні працівники ставилися скептично, коли пацієнти, які закінчили лікування, скаржилися на своєрідний душевний туман. Сьогодні, незважаючи на певний скептицизм, дослідження підтверджують те, що пацієнти вже давно повідомляють, що хіміомозок є справжньою проблемою для людей, які живуть з раком і за його межами.

Більш формальний термін – постракові когнітивні порушення (ПРКП) – використовується дослідниками для опису групи симптомів, які включають повільну розумову обробку, труднощі з концентрацією, організацією та багатозадачністю. Те, що людина могла легко зробити до хвороби, тепер є складнішим (Ennis-O’Connor, 2019).

Michael Parsons зазначає, що продемонстрували когнітивні ефекти від хіміотерапії ще ранні дослідження 1980-х і 1990-х років. Також кілька досліджень на початку 2000-х років продемонстрували когнітивні зміни, які корелювали з проблемами пацієнтів. Вивчення за допомогою метааналізу нейрокогнітивних наслідків хіміотерапії у дорослих, показало, що порівняно з нормативними даними, контрольними зразками або показниками базового тесту, пацієнти, які отримували ад’ювантну хіміотерапію*, відчували зниження в шести з семи оцінюваних нейрокогнітивних сфер: увага, швидкість обробки, вербальна пам’ять, зорово-просторові, виконавчі та рухові функції (Anderson-Hanley et al., 2003).

У дослідженні серед 42-х пацієнтів з раком молочної залози, яких планувалося обстежити до хіміотерапії, під час та незабаром після хіміотерапії, а також через 1 рік після завершення хіміотерапії, зниження когнітивних функцій було найбільш поширеним у сферах навчання та пам’яті, виконавчих функцій та швидкості обробки. Зниження когнітивних функцій не було пов’язане з настроєм чи іншими виміряними клінічними, чи демографічними характеристиками, але фіксується, що пізнє зниження може бути пов’язане з вихідним рівнем виконання.

У даному дослідженні спостерігалася інтригуюча тенденція, що в усіх пацієнтів (7 із 7), у яких були зафіксовані порушення на початковому етапі, вони були згодом виділені і на пізньому етапі оцінювання; тоді як лише у 48% (10 з 21) пацієнтів без порушень на початковому етапі було зафіксовано порушення на пізньому етапі. Це свідчить про те, що когнітивні порушення до лікування можуть бути пов’язані з підвищеним ризиком когнітивної дисфункції, яка не відновлюється або з’являється після хіміотерапії. Але автори зазначають що, враховуючи невелике значення цього висновку в маленькій вибірці, це, безсумнівно, потрібно буде повторити в майбутніх дослідженнях (Wefel et al., 2010).

У наступному дослідженні оцінювалися повідомлення про «хіміотерапію мозку» або втрату гостроти розуму після хіміотерапії у тих, хто пережив рак молочної залози через 6 місяців після завершення ад’ювантного лікування (Heather et al., 2009). Автори припустили, що ті, хто пережив рак та отримував хіміотерапію, будуть демонструвати гірше когнітивне функціонування порівняно з жінками відповідного віку та географічного розташування, які не мають раку. Результати показали, що ті, хто пережив рак, після лікування хіміотерапією, демонстрували гіршу епізодичну пам’ять та увагу, ніж контрольна група, хоча розміри ефекту (ds) були невеликими. Щоб з’ясувати, чи були відмінності в когнітивному функціонуванні пов’язані саме з хіміотерапією, а не з загальними ефектами раку, у поточному дослідженні також порівнювали групу тих, хто пережив рак і отримував променеву терапію лише з відповідними за віком і географічним розташуванням контрольними групами. Ті, хто пережили рак і отримували променеву терапію, демонстрували лише гіршу увагу та складнощі у пізнанні (хоча розміри ефекту були невеликими). Не було відзначено відмінностей між тими, хто пережив рак, і тими, хто був у контрольній групі щодо повідомлень про когнітивні симптоми. У сукупності ці результати свідчать про те, що когнітивний дефіцит, який спостерігається у тих, хто пережив рак молочної залози, є відносно непомітним і є результатом загальних наслідків раку, а не системного лікування як такого. У дослідженні також з’ясувувалось, чи втома та симптоми депресії є причиною спостережуваних когнітивних відмінностей між тими, хто пережив рак, і контрольною групою. Зафіксовано, що ні втома, ні депресія істотно не пов’язані з об’єктивним когнітивним функціонуванням.

Модель висновків ще одного дослідження демонструє, що зміни в когнітивному функціонуванні по-різному пов’язані з хіміотерапією та лікуванням антиестрогенами (McDonald et al., 2012). Зазначається, що існують початкові докази того, що когнітивні зміни після хіміотерапії пов’язані з генетичними варіаціями, а в дослідженні, проведеному Small et al. (2011), спеціально висвітлюється потенційна взаємодія між генетичними варіаціями, раком та його лікуванням, когнітивними процесами та функціонуванням лобової частки мозку.

Значні зміни метаболізму глюкози були виявлені у відповідь на хіміотерапію в усіх структурах сірої речовини, включаючи коркові структури, глибокі ядра, гіпокамп і мозочок. Метаболічні зміни також були помітні в мережевих системах лобно-скроневої білої речовини, включаючи мозолисте тіло, підкірковий і перивентрикулярний тракти білої речовини (Laura et al.,2014).

Ці та інші дослідження наведені Michael Parsons, він формулює у резюме, а саме значає, що:

1. Є чіткі докази когнітивних змін при раку, які стосуються виконавчої функції, пам’яті, швидкості обробки інформації, уваги.

2. Існують зміни у структурі головного мозку, які, мабуть, виникають у відповідь на хіміотерапію та можуть зберігатися згодом, а саме:

• зниження об’єму чи щільності сірої речовини у лобовій корі;
• зменшення обсягу в гіпокампі;
• втрата цілісності білої речовини у волокнах, які пов’язують ці та інші області, а також зниження функціональної зв’язності.

3. Мозкова діяльність, мабуть, також змінюється, причому деякі дослідження показують гіперактивацію. Відновлення як структури, так і функції може бути можливим залежно від підходів до лікування.

Покращене розуміння факторів ризику буде мати вирішальне значення для виявлення вразливих пацієнтів та розробки підходів до профілактики та лікування раку, а значне місце у їх виявленні посідає нейропсихологія.

Посилання на повну лекцію: https://www.youtube.com/watch?v=WIwNqFMnEwM

*Ад’ювантна хіміотерапія – це лікування хіміотерапевтичними препаратами, яке проводять після видалення пухлини. Її мета – зруйнувати поодинокі злоякісні клітини, які могли залишитися в організмі, та знизити ризик рецидиву.