Науку творять люди. Часто, в неї вносять свій вклад ті персоналії та науковці, про кого ви навіть подумати не могли. Одним з першопроходців і творців нової науки, нейропсихології, був Лев Виготський. Звичайно, перш за все, він відомий своєю теорією розвитку ВПФ та дуже рідко згадується у зв’язку з дослідженнями мозку. Та все ж, факт є фактом, на рівні з Олександром Лурією, Лев Виготський проводив дослідження вищих психічних функцій та розвивав нове на той час знання – нейропсихологію. В сьогоднішній статті, мова піде саме про нього.
Виготський був колегою Лурії, вони разом працювали над дослідженнями та саме його Олександр Романович не раз згадує у своїх роботах. Цікаво, що саме Виготський першим зацікавився органічними ураженнями мозку, а вже потім “втягнув” у ці дослідження Лурію.
Що потрібно знати про життя Виготського?
Лев Семенович Виготський (1896 -1934) народився у заможній родині. Є навіть свідчення, що його батько заснував бібліотеку, тож в дитинстві та юності Лев Виготський мав всі шанси на те, аби здобути якісну освіту. Протягом всього життя, його найулюбленішим філософом був Спіноза. Молодий Виготський займався літературною критикою, а після навчання (спочатку медичний, потім юридичний та історико-філософський факультет) працював викладачем в Гомельському педагогічному технікумі. Вже в 1923 році він організував психологічну лабораторію.
В 1924 році стався перший важливий прорив в його психологічній роботі – Виготського помітили на з’їзді психоневрологів з доповіддю “Методика рефлексологічного та психологічного дослідження”. Тут він заводить контакти з Леонтьєвим і Лурією, та переїжджає працювати до Москви.
Вражає продуктивність науковця, Виготський опублікував біля 200-сот наукових робіт, хоча прожив лише 37 років.
В чому ж його вклад в нейронауки?
Почнемо з того, що Виготський перший запропонував термін “вищі психічні функції”. До того ж, саме йому ми завдячуємо поняттями “екстрацеребральне походження”, а також “хроногенній” організації мозкових основ ВПФ (тобто ті, що формуються в онтогенезі, протягом життя).
Окрім цього, Виготський розробив 3 принципи нейропсихології:
- Принцип соціогенезу ВПФ
- Принцип системної побудови ВПФ
- Принцип динамічної організації та локалізації ВПФ
Насправді, Виготський цікавився ураженнями мозку, і працював над цим з Лурією, тож разом вони досліджували афазії, хворобу Паркінсона та інші захворювання. Вже в 1930 році він наважився оприлюднити висновки своїх досліджень: змінюються не функції, а їх взаємозв’язки, динаміка їх зв’язків та відносин. Саме ці дослідження, та висновок про роль взаємозв’язків ВПФ переросли в принцип системної побудови ВПФ.
Вклад Льва Виготського у нейропсихологію важко переоцінити, він не менший, ніж у визнаного засновника цієї науки. Багато висновків та результатів досліджень Виготського досі не втрачають своєї актуальності та широко використовуються у нових дослідженнях, зокрема у галузі нейролінгвістики.
