Проте Bloodstein і Bernstein-Ratner (2008) заявили: «Практично будь-яка зміна, яка може бути внесена в те, як людина зазвичай розмовляє, може призвести до значного покращення або по суті вільного мовлення для більшості людей, які заїкаються, за умови, що ця зміна не втратить новизну». Per A. Alm говорить, що це свідчить про те, що заїкання, зокрема, заважає спробі використовувати автоматизований режим мовлення, а деавтоматизація мовлення має властивість зменшувати симптоми заїкання.

Автор статті говорить, що одне з тлумачень полягає в тому, що ризик заїкання високий, коли мовець намагається говорити в «автоматизованому режимі», але послідовності рухів погано автоматизовані. Під час розмови новим способом застосовується вищий рівень свідомого контролю та частково оминаються механізми для виконання фрагментами.

Заїкання в першу чергу пов’язане з автоматизованим режимом. У цьому режимі ризик заїкання вищий к словах із погано автоматизованими руховими послідовностями. Це узгоджується зі спостереженнями про те, що люди, які заїкаються, мають тенденцію вільно вимовляти завчені слова чи фрази, наприклад, коли лаються.

У недавньому дослідженні поєднували тренінг мовленнєвої моторики нових фонетичних послідовностей і візуалізації мозку (fMRI). Masapollo et al. (2021) виявили вказівки на те, що люди, які заїкаються, не відрізняються від людей, які зазвичай вільно володіють мовою щодо здатності вивчати нові мовленнєві моторні послідовності, але демонструють порушення у виконанні вивчених послідовностей.

Крім того, вони спостерігали зв’язок між високим рівнем «розривів», що виникають у мовленні під час сканування та низькою активацією ділянок базальних гангліїв зліва.

1. Припускається, що ініціація кожного субруху в руховій послідовності може бути пов’язана із запуском специфічних дофамінових нейронів у substantia nigra pars compacta (SNc).
2. Згідно з міркуваннями Beeler and Dreyer (2019), передача сигналів дофаміну відбувається, коли конвергентний вхід до SNc від різних частин мозку демонструє достатню синхронність і «консенсус». Отже, передачу сигналів дофаміну можна описати як динамічну та змінну залежно від конкретної ситуації та внутрішнього стану людини. Автор дослідження припускає, що динаміка передачі сигналів дофаміну від SNc і VTA під час мовлення є основною нейронною основою ситуаційної мінливості заїкання.

Хоча зрозуміло, що багато випадків заїкання включають підвищений рівень м’язової напруги, також повідомлялося, що моменти заїкання можуть демонструвати знижений або нормальний рівень м’язової активності.

Моторні розлади базальних гангліїв можуть бути пов’язані з надмірним напруженням, як при дистонії, треморі, а також з відсутністю підвищеної напруги або коконтракції, як у випадку застигання ходи.

У відносно нещодавніх моделях симптоми деяких рухових розладів (наприклад, застигання ходи і тремор) пов’язувались із порушеннями коливальних властивостей ланцюгів базальних гангліїв. Коливальні порушення базальних гангліїв обговорювалися у зв’язку із заїканням рядом авторів (наприклад, Etchell et al., 2014; Mersov et al., 2016; Saltuklaroglu et al., 2017; Chang and Guenther, 2020; Jenson et al., 2020).

Розглядаючи симптоматику застигання ходи, можна сказати, що сім характеристик застигання ходи також є характеристиками заїкання (див. у каруселі). Таким чином, на думку автора статті, паралелі між заїканням і характеристиками застигання ходи при хворобі Паркінсона видаються багатообіцяючими для подальших досліджень.

За результатами Tecuapetla et al. (2016), активація прямого шляху, включаючи рецептори D1, необхідна для того, щоб ініціювати послідовність дій. Крім того, для продовження виконання послідовності необхідна безперервна збалансована активація непрямого шляху. Занадто низька або занадто висока активація непрямого шляху призвела до припинення послідовності. Запуск непрямого шляху регулюється інгібуючими рецепторами D2.

Якщо говорити про заїкання, повторення частини слова без м’язової напруги може відбуватися, коли послідовність правильно ініціюється прямим шляхом, але непрямий шлях є або гіпо-, або гіперактивним, що призводить до припинення послідовності та моторики м’язів. Якщо послідовність припиняється передчасно, для неї не буде кінцевого сигналу, що може призвести до перезапуску невдалої послідовності. Явним симптомом цього може бути повторення частини слова.