В рівнинній частині Болівії існує унікальне, з точки зору дослідження, поселення Цимане. Вони живуть в общинах без електроенергії, телефонів, комп’ютерів, а радіоприймачі на батарейках взагалі рідкість. Завдяки цьому, вони майже не знайомі з західною культурою і тому для дослідників дане поселення є ласим шматочком. Особливо це стосується досліджень мозку та сприймання музики.

Завдяки тому, що Цимане відрізані від світу, дослідники можуть використати їх як другу групу, порівнюючи з представниками західної культури. Так, вони мають надію, що зможуть побачити вроджене, а не набуде, розуміння музики мозком, або хоча б проаналізувати відмінності, якщо такі є. «Ми повинні розуміти, як взаємодіють наші гени і наш досвід », – сказав Джош МакДермотт, доцент кафедри мозку і когнітивних наук в Массачусетському технологічному інституті. Він є старшим автором статті за участю Цимане в журналі Current Biology, в якій описується гіпотеза про те, що особливість музичного сприймання, яку більшість з нас може вважати характерною людському виду – а саме, організація музичних частот в октави під час сприймання – це культурний артефакт.

Октави та трошки про музику

Diagram showing the performance of Tsimané and U.S. volunteers in the experiment.

Річ в тому, що хоч музичні системи по всьому світу та в різні епохи є різними, однак октави є досить стійкою їх особливістю. Акустична структура октав однакова: частота ноти в одній октаві вдвічі менша частоти тієї ж ноти в октаві вище. Наприклад, нота До або До4 (тобто в четвертій октаві) дорівнює 261,63 Гц, тоді як До5 (тобто з п’ятої октави) має частоту 523,25 Гц.

Ці фізичні якості звуку зазвичай призводять до припущень, що октавна еквівалентність – тобто сприйняття висоти тону в різних октавах як варіацій однієї ноти – універсальна, вважає Елізабет Маргуліс, професор музики в Прінстонському університеті.

МакДермот і міжнародна команда науковців перевірили це припущення своїми експериментами, в яких вони попросили добровольців Цимане слухати і співати. Машина грала дві ноти, одну за одною, і людина співала їх в мікрофон. Дослідники грали пари нот на різних відстанях за шкалою і в різних діапазонах висоти тону.

Висновки дослідження

Комп’ютерний аналіз, який порівнював учасників Цимане з учасниками в Сполучених Штатах, показав, що обидві групи зазвичай зберігали інтервали основного тону між зіграними їм нотами – наприклад, підтримуючи різницю між середнім C і середнім A. Обидві групи також могли добре розрізняти тільки близько 4000 герц, що близько до найвищої клавіші піаніно, До8. Всі пари нот вище До8 було складно відрізняти.

Однак виникла цікава різниця в тому, як вони співали ноти досліджувані. Коли ноти, що грались їм, були дуже високими або низькими, учасники з США точно змістили ноти в октаву в межах свого вокального діапазону. Цимане цього не зробили. Їм, здавалося, було неясно, які ноти в їх діапазоні найкраще відповідали тим, які вони чули. Їх відповіді, схоже, не відображали сприйняття структури октави взагалі.

Дослідники вирішили зайти далі та навчити Цимане перемикатись між октавами. Вони дали відгук, як «відмінно!» (Anic jäm ‘в Tsimané) або «ОК» (Dam’ jäm ‘), в залежності від того, наскільки вдало учасники попадали в октаву. Однак жителі селища не наблизилися. Виявилося, що одні й ті ж ноти в різних октавах, наприклад, високі і середні, відрізняються в музичній культурі Цимане від США .

Пошук істини

Картинки по запросу "мозг слушает музыку"

Дослідники визнали, що результати експерименту можуть відображати відмінності в тому, як люди співають, а не в тому, як люди сприймають на слух. Але вони стверджують, що сукупність зібраних даних, включаючи деякі більш прямі вимірювання сприйняття октави, пояснюють і сприймання. Цимане вже продемонстрували відмінності в сприйнятті: в більш ранньому дослідженні, проведеному Макдермот і його колегами, жителі Цимане оцінили дисгармонійний (дисонантні) поєднання висот, які західні слухачі вважають скрипучими, такими ж приємними, як і більш милозвучні (консонантні) акорди.

Більш того, якщо здатність відтворювати музику під час тестів у Цимане пов’язана з навичками співу, а не сприйняттям, то подібна гіпотеза приведе нас до наступного висновку: у всіх людей ідеальний слух. На жаль чи на щастя, цей висновок не витримує експериментальну перевірку. Натомість дослідники сформулювали іншу гіпотезу, що пояснює результати дослідження. Вони вважають, що здатність мозку до визначення висоти тону, що базується на відносних відмінностях між нотами – це вроджена здатність. Тоді як визначення абсолютної висоти звуку, яка допомагає впізнавати ноти з різних октав – навичка, що формується під час набуття відповідного досвіду. Дослідники припустили, що саме подібного формуючого досвіду не набули Цимане.

Цимане унікальні незвичними музичними звичками: вони виконують пісні на самоті або без інструментів. Зазвичай, у культурах, які співають та грають музику з декількома партіями, музиканти зміщують мелодії та ноти крізь октави, аби увімкнути різноманітні вокальні діапазони та інструменти. Експерти припускають, відсутність такого зміщення у культурі Цимане може стати основою для розвитку октавної еквівалентності.

Патрік Севідж, директор лабораторії CompMusic в університеті Кейо був здивований результатами, тож почав пошук власних пояснень результатів дослідження. Однак врешті-решт йому довелось погодитись з попередніми висновками.

Спростувати минуле – вибудувати нове

В нейробіології існує декілька припущень, як октавна еквівалентність (тобто сприймання нот з різних октав ідентично) може забезпечуватись мозком, але фізична основа октави надихнула їх прив’язати таке сприймання зі слуховою корою. Однак результати, що отримані в Цимане показують, що ця система сприймання може розвиватись по-різному залежно від культурного досвіду.  Це дозволяє припустити, що система опрацювання звуку (в мозку) куди більш пластична.
Картинки по запросу "слуховая кора"

Такі висновки співзвучні з давньою традицією етнографічних досліджень, що вказували на різницю в музичних культурах та адаптованістю людей до них. Маргуліс підкреслює, що подібні дослідження підкреслюють роль та вплив життєвого досвіду не лиже на сприймання октав, але і інших сенсорних систем.

Окрім цього, це твердження буде стосуватись і розвитку відчуття октавної еквівалентності. «Ви справді маєте бути схильними( можливо навченими) до того, аби налаштуватись на ідею, що обидва звуки є одною нотою, але з різних октав» – сказав Едуардо Ундуррага, доцент кафедри державного управління Папського католицького університету Чилі та співавтор дослідження.

Джі Чул Кім, доктор наук в Лабораторії музичної динаміки Університету Коннектикуту, порівняв цей процес з власним досвідом зануренням в англійську мову, коли він переїхав з Південної Кореї. Спочатку зазначав, що англійські голосні, особливо ті, що вимовляють американці, не траплялись в його дитинстві, але він навіть не міг зрозуміти в чому ж відмінності. З експозицією і досвідом він виявив, що ідентифікація та відтворення звуків стали автоматичними. Дослідження Цимане вказує на подібний тип навчання, тільки з октавами замість голосних. «Це досить важлива цеглинка в  будівлі нашого розуміння того, як розвиваються культури. Не тільки музична культура – як розвиваються культури, а потім як люди в цій культурі розвивають свої здібності », – сказала Кім.

За словами Севіджа, для продовження та розвитку необхідно провести дослідження з великою кількістю культур. Порівняння тільки двох культур може встановити, що певні особливості сприйняття не універсальні, але є ще багато того, що дослідники можуть зрозуміти. Особливо коли мова йде про те, як біологія взаємодіє з досвідом.

Однак такі дослідження методологічно складні, адже ми маємо досить мало груп, що подібні до Цимане своєю ізоляцією. І всі ми чекаємо саме таких нових проривів в науці. З одного боку, вони дозволять зрозуміти, яка роль вродженого, а яка набутого в тих чи інших особливостях сприймання. Хоч біологічне і соціокультурне іноді протиставляються один одному, дослідники бачать в музиці переплетіння обох сторін.

«Пізнання музики є свого роду продуктом культури, і водночас воно спирається на нашу слухову систему», – сказав Норі Якобі, керівник дослідницької групи в Інституті емпіричної естетики Макса Планка і провідний автор дослідження. “Додаткові дані допоможуть прояснити цей круговий зв’язок” – додав він.

Джерело

Сприймання октав: вроджена здатність мозку чи набута?

You May Also Like

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *