Сьогодні ми будемо говорити про чудеса, на які здатен наш мозок. І на прикладі інших людей, ми хочемо надихнути вас займатись собою та вкладати час в розвиток нейронних зв’язків. В чому річ? Нейропластичність – це тренд сучасної науки і нейропсихології в цілому. Можливості мозку до нейрогенезу (створення нових нервових клітин) та пластичності самих нейромереж викликають мурашки по шкірі, а вчені продовжують дивувати результатами досліджень. Однак сьогодні ми звернемось до прикладу людини, що змогла змінити своє життя, і допомогла їй в цьому не лише наполегливість, а й нейропластичність – базова характеристика нашого мозку.
Барбара Ерроусміт Янг – неймовірно цілеспрямована жінка, виступ якої на TED чекає вас знизу статі. Річ у тім, що Барбаба не була звичайною. В своєму виступі вона говорить про затримку психічного розвитку, Норман Дойдж у своїй книзі описує її словом «асиметрія», а її мама казала, що доньку мали дістати при народженні за праву ногу. Що ж було з Барбарою?
Дівчинка народилась асиметричною (довша права нога, неможливість випрямити руку), в неї були проблеми з промовлянням слів (порушення роботи центру Брока) та вона мала просторові порушення. Окрім цього в 3 роки Барбара отримала рвану рану голови, і ніхто не пророкував їй довге життя.
Для нормального переміщення в просторі нам потрібна добре сформована власна схема тіла. Однак Барбара навіть не могла зрозуміти де знаходиться її нога чи рука, постійно натикалась на предмети і падала. Однак гірше ніж від кінестетичних порушень та порушень ментального планування, вона страждала від неможливості осягнути зв’язки, причинності та абстракцію. Звісно, в неї також була аграфія та дислексія. Граматика, математика, подвійні заперечення були їй просто не доступні. Однак дівчина володіла хорошою пам’яттю.
Звісно, через такі порушення в неї страждали емоційна та соціальна сфера, вона не розуміла жартів, протиріч, губилась в часі та контекстах. Але все ж її виступ є на TED, а отже ця історія має завершитись неочікуванно добре. Зараз ми описали лише основні порушення сфер Барбари, не вдаючись в деталі.
В дорослому віці, під час навчання, їй пощастило, і викладачі університету, в якому вона навчалась, побачили як вона добре розуміє невербальні стимули – так дівчина очолила лабораторні практикуми, а потім її навіть взяли в аспірантуру в Інституті досліджень в області освіти провінції Онтаріо.
Звісно, їй було складно – статті та роботи вона була змушена читати по 20 разів, аби зрозуміти їх зміст, а також постійно читала додаткову літературу. Однак не всі вірили, в її складнощі, тому що вона знайшла для себе способи навчатись і чудово розбиралась в особливостях дитячого розвитку. Одного разу їй запропонували програму, що побудована на принципі компенсації, але Барбара відмовилась, бо вважала, що його буде складно створить, дуже довго слідувати та в неї не було вдосталь функцій, на яких можна було побудувати компенсаторні стратегії. Однак вона не здавалась. Це були 1950-роки і ніхто тоді ще не говорив про нейропластичність досить широко.
Однак їй порадили почитати роботи Лурії, а згодом дівчина наштовхнулась на дослідження Розенцвейга. Барбара захопилась теорією пластичності мозку. В результаті, вона ізолювала себе від соціуму та почала розроблювати вправи для роботи мозку. Першою мішенню нейрокорекції стало встановлення зв’язків між символами. Наприклад, їй треба було визначати час за годинником, що було їй не доступним раніше. Вона підготувала карточки, які ретельно перемішувала щораз. З одного боку був малюнок годинника, з іншого – правильний час (написаний цифрами). Дівчина витягувала карту, намагалась зрозуміти час, а якщо не виходило – думала і шукала причини відповіді. Довгі, виснажливі, багатогодинні тренування дали своє. Опісля цього Барбара працювала з просторовим мисленням, зоровими порушеннями та розумінням положення тіла.
І в неї вдалось розвинути функції до середнього рівня! В 1980 році вона разом з чоловіком відкрила школу Ерроусміт, в якій займалась нейрокорекцією з дітьми. Дітей спочатку довго діагностували, аби точно зрозуміти які «нейро» пошкодження спостерігаються, а потім підбирали індивідуальні плани корекції.
Насправді, ми будемо здивовані, коли зрозуміємо наскільки пластичний наш мозок. Звернімось навіть до історії: Мікеланджело, що творив свої видатні картини у 80, Гете, який у 80 закінчив Фауста, а Леопольд Ранке «Світову історію» – в 91 рік. Це яскраві приклади того, що мозок, який тренують, працює і в 50, і в 80 років. Ісаак Ньютон в 85 не походив на «дряблого старця». Однак історія Барбари Ерроусміт перевертає уявлення і не може не дивувати. Зараз ви відкриєте відео і побачите жінку, яка малою дівчинкою натикалась на предмети, падала, не могла нормально читати, визначати час та розуміти сенс прочитаного. Яка читала статті Лурії 20 та більше разів, аби просто запам’ятати їх, бо дочитуючи кінець речення не могла пов’язати його з початком.
Це історія не про диво. Це історія про біологію, мозок і нейропластичність. Про те, що ви буквально є тим, що ви робите. Ваші нейронні зв’язки, ваші щоденні дії, якими ви підкріплюєте їх – це є ви. І ви можете «продовжити термін дії» вашого мозку за допомогою вправ для мозку, розвиваючи свої нейронні мережі.
У відео є режим субтитрів!
