Не так давно, ми почали з вами тему міжпівкульної взаємодії та обговорювали теорії паралелізму – ідеї про те, що півкулі мозку мають рівнозначний вклад та функції, а розвиток амбідекстрії – найкращий шлях до реалізації закладеного потенціалу. Однак наука рухалась у своєму розвитку далі, і на зміну паралелізму прийшли ідеї домінантності однієї півкулі.

Що ж змінилось?

Активна зміна парадигми мислення припала на кінець 19 століття. Річ у тім, що Дж. Буйо зв’язав афазію при ураженні лівої півкулі з домінантністю правої руки у більшості, а разом з ним Брока (1865) сформулював правило, що пов’язувало «лівшивство» з локалізацією мовлення в правій півкулі. І слідом за ними Дж. Х. Джексон сформулював ідею для концепції домінантності півкулі «для важливих та головних (мовленнєвих) процесів обов’язково має бути одна ведуча сторона».

Картинки по запросу главное полушарие

Навіщо взагалі ми про це пишемо?

Здавалось би, написали б ми просто про існування даних теорії. Навіщо розписувати як змінювались погляди на особливості міжпівкульної взаємодії? Однак під час освоєння нейропсихології вам будуть траплятись статті різної якості, а також книги з теоріями різних часів. Розуміння з якого часу теорія, якої дотримується автор, та звідки взялась ідея, що породила «диковині» висновки допоможе відділити «вершки від корінців» та краще зрозуміти автора.  То ж що відбувалось з розумінням значень півкуль мозку, як тільки Джексон сформулював ідею про домінантність?

Цікавим є те, що концепція домінантності, а саме домінантності лівої півкулі, була прийнята радісно та досить догматично, хоч сам Джексон більше притримувався ідеї рівневої та функціональної моделі (про це поговоримо в наступній статті). Чому ж так сталось?

Афазії та анозогнозії

Картинки по запросу афазія

Відомо, що найчастіше про функції тої чи іншої частини мозку дізнаються шляхом аналізу ушкоджень. В час, коли Джексон сформулював дану концепцію, найпоширенішим було дослідження афазій. Саме завдяки цьому і сформулювалась концепція домінантності лівої півкулі в реалізації пізнавальних процесів загалом та мовлення зокрема. Укріпити цю теорію допомагала анозогнозія (відсутність критичного ставлення до хвороби, дослівно «відсутність знання про хворобу»), що характерна при порушеннях правої півкулі. Тому люди з ураженням правої півкулі рідше не потрапляли на очі неврологам та дослідникам, тоді як ураження лівої півкулі залишались «під прицілом». В результаті, популярним стало приписування лівій півкулі роль головної, старшої, тоді як права пікуля вважалась запасною, тою, що слідує, молодшою. Загалом, і зараз ми продовжуємо стикатись з даною концепцією, особливо якщо зацікавимось питанням ліворуких. Однак зверніть увагу, її початок датується 1869 роком, тобто їй без малого 150 років. Ми переконані, а література підтверджує нашу думку, що за цей час наука просунулась далі подібної гіпотези.

Що поставило теорію під сумнів?

Похожее изображение

Справді, вже на початку 20 століття неврологи почали задаватись питанням, чому праворукість, домінантність лівої півкулі та латералізація в ній мовлення пов’язані між собою. Тому ідея, що мовлення латералізовано в лівій півкулі через праворукість нашого виду почала зникати.  Тим більше виявилось, що лівша не є дзеркальним відображенням правші, а отже причина латералізації мовлення не тільки в рукості.

Цікавим виявилось те, що у дітей-правшів (з ураженням лівої півкулі) афазія не розвивалась поки діти не навчились писати. Подібна тенденція проявлялась і в неграмотних, що наштовхує на думку, що до моменту освоєння письма мовлєнневі функції регулювались білатерально, тобто з обох півкуль. Більш того, разом з цим почали поставати питання і з’являтись такі терміни, як ступінь домінантності, амбідестрія як подвійне лівшивство та інші.

І ось вже в 1930-роках Ортон розробив концепцію, що пов’язувала розвиток мовлення та розвиток домінантності півкуль. Він помітив, що діти, що мають складності при читанні та письмі, демонструють дзеркальність в малюнках та письмі. Зараз ми впізнаємо в цьому описі дисграфію. Однак крім цього він помітив, що у цих дітей нечітка мануальна асиметрія, а також у сім’ї вже було представлено лівшивство або нечітка домінантність.  І тоді він припустив, що подібна дзеркальність є результатом неповної домінантності в зоровій зоні, а також сформулював гіпотезу, що домінантність з віком посилюється.

Враховуючи, що під час панування попередньої гіпотези всіх масово переучували, то ж не складно здогадатись що концепція Ортона призвела до появи та поширення вправ на підсилення домінантності.

Однак, з часів Ортона з’явились нові методи діагностики та дослідження, що рухали науку далі, пропонуючи інші моделі. Їх ми розглянемо наступного разу.

Як спілкуються півкулі мозку? Час визначати головного – частина 2

You May Also Like

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *